Іванівська селищна рада
Іванівський район, Херсонська область

Історична довідка Іванівського району

       

    Іванівський район знаходиться на крайньому північному – сході  області, в 180 км від обласного центру.  Він межує з Нижньосірогозьким, Генічеським та Новотроїцьким районами Херсонської області та Мелітопольським і Якимівським районами Запорізької області.

         Найближчі міста – м. Генічеськ та м. Мелітополь Запорізької області, знаходяться на відстані 75 км, найближчий районний центр – смт Нижні Сірогози – на відстані 20 км.

Найближча залізнична станція – смт Верхні Сірогози Нижньосірогозького району – на відстані 36 км.

         По території району  проходить автомобільна дорога державного значення Одеса – Мелітополь – Новоазовськ , що дає можливість для розвитку конкретно – спроможної транспортно – логістичної  інфраструктури. Також на території району протяжністю в 30 км проходить Каховський магістральний зрошувальний канал, воду якого використовують для зрошення земель та побутових потреб. Збудовано міжрайонний водогін, який забезпечує водою населені пункти району.

         З корисних копалин в наявності є жовта глина – сировина для виготовлення паленої цегли.

         На лівобережжі  України між Дніпром і річкою Молочна рельєф являє собою степову рівнину з невеликим похилом на  південь. Саме на цій рівнині розташований Іванівський район. На десятки кілометрів простягнувся рівний степ, на якому є плоскодонні замкнуті зниження, так звані поди. Один з найбільших в Європі подів – Агайманський, площею 100 км², глибиною 20 метрів, а також Шотівський, Успенівський і Домузлянський.

         Район був утворений в 1923 році і до 1944 року входив до складу Дніпропетровської, а потім Запорізької областей.

         13 березня 1944 року від німецько – фашистських загарбників було визволено м. Херсон а вже 30 березня 1944 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про заснування Херсонської області. До її складу передали 11 районів Миколаївської та 9 районів Запорізької області, в тому числі і Іванівський.

         Площа району складає 1,1 тис.кв.км. На території району розташовані 28 населених пунктів, які об’єднані в Іванівську селищну та 14 сільських рад.

         ЗгіднО Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», в 2017 році 9 місцевих рад, а саме – Іванівська селищна,  Новосеменівська, Нововасилівська,Воскресенська, Благодатненська, БалашІвська, Трохимівська, Шотівська та Новомиколаївська добровільно об’єдналися в Іванівську об’єднану територіальну громаду (ОТГ). В жовтні 2017 року відбулися перші вибори в дану громаду, на яких були обрані її керівні органи.

         В районі проживає 14476 чоловік. Адміністративний центр району – смт Іванівка, населення якої складає 4708 чоловік. Статус селища міського типу, одержала в 1956 році.

         Іванівський район, як невід’ємна складова частина Херсонщини, має багату і різноманітну історію.  В ній, як в дзеркалі, відобразилися  славна історія нашої Батьківщини. «Диким полем» із часів сивої давнини називалася територія нашого краю. Багато істориків називали нашу місцевість «коридором народів» , саме із – за того, що це степова місцевість ідеально підходить для міграції та переселення кочових племен і давніх цивілізацій. Степовими просторами нашого району, колесили орди кіммерійців і сарматів, скіфів і готів, гунів і аварів, печенігів та половців. В середині 13 століття наші степи були  завойовані монголо – татарськими ордами і пізніше ввійшли до складу Кримського ханства, де і перебували до 1783 року, коли воно припинило своє існування і його землі були приєднані до складу Російської імперії.

      «Степ, щедро полита слов’янською кров’ю», так називав наші землі один із істориків Новоросії А.Скальковський.

     З кінця 18 століття розпочалася масштабна колонізація нашого краю. В 1807 році був заснований перший населений пункт на території району – с. Агаймани (нині с. Агаймани).

     В 1820 році державними селянами із Рубанівської волості, сіл Білозерка, Велика і Мала Лепетиха Мелітопольського уїзду був заснований нинішній районний центр – село Іванівка,  яка дістала свою назву в честь перших поселенців – Івана Братищенка, Івана Онищенка та Івана Черепахи.

      В 1830 році за ініціативи графа Бутуріна  його кріпаками – переселенцями із Харківської губернії на березі степової річки Калги було засноване село Калга (зараз Дружбівка).

         В 1862 році переселенцями із Полтавської губернії, в числі яких був і мій прадід Сидір Попурій (до речі, він помер у віці 109 років), було засноване село Шотівка. Трохи пізніше, в кінці  19 століття були засновані села Благодатне і Новосеменівка. В період сталінської аграрної реформи, з 1907 року по 1913 рік, було засновано кілька десятків хуторів. Жителі району хоробро воювали із інтервентами і білогвардійцями в роки громадянської війни, ударно працювали на будовах перших п’ятирічок, були ініціаторами створення комун і колгоспів.

       Після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз майже 6 тисяч жителів району пішли воювати на фронти війни, зі зброєю в руках захищать честь і незалежність нашої Батьківщини. 3700 із них загинули наближаючи Велику Перемогу. 19 вересня 1941 року фашистські загарбники окупували територію району, на довгі три роки встановили свій так званий «Новий порядок», який обернувся для населення поневоленням, грабунками та терорами. Лише  в Іванівці гітлерівці зруйнували МТС, маслозавод, електростанцію, школи, будинок культури, лікарню, багато житлових будинків. Економіці району було завдано збитків на суму 13,5 млн. карбованців.

     Чотири наших найбільш хоробрих земляків за ратні подвиги у роки війни були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Це уродженець села Фрунзе – Садовий Олександр Петрович, Хіміч Федір Васильович із села Новодмитрівка – Друга, Рєзнік Федір Григорович – із села квіткове та Гришин Іван Трифонович із села Новомиколаївка.

        Житель села Новосеменівка Ярута Д.І. був одним із 18 героїчних захисників висоти 224, в пам’ять про героїчний подвиг яких була написана відома фронтова пісня «На Безымянной высоте». Він був посмертно нагороджений Орденом Вітчизняної війни І – го ступеня.

       Житель села Українське Борзенко Григорій Філіпович, воїн – артилерист, пройшов фронтовими дорогами з першого до останнього дня війни, закінчив її в Берліні і єдиним із Іванівського району був учасником історичного Параду Перемоги на Красній Площі в Москві 24 червня 1945 року. В післявоєнний період більше 20 років очолював Новосеменівське сільське споживче товариство, мав як бойові, так і трудові урядові нагороди.

      Хоробро воював з ворогами на фронтах війни Полторацький  Олексій Васильович, який з 1952 по 1987 рік незмінно очолював одне з найкращих господарств району – колгосп імені Жданова (с. Дружбівка), був нагороджений Орденом Жовтневої Революції та іншими бойовими і трудовими відзнаками . 28-30 жовтня 1943 року війська 51-ої армії ІV- го Українського фронту під командуванням генерала Якова Крейзера визволили Іванівський район  від німецько – фашистських загарбників.

    В рекордно короткі терміни трудівники району відбудували зруйновані в роки війни господарства, а колгоспи, радгоспи та промислові підприємства досягли довоєнного рівня виробництва.

      В 1958 році перша жінка – тракторист  в районі, а потім бригадир тракторної бригади Домбровська Серафима Дорофіївна була нагороджена Орденом Леніна.

      В 60-70 роках ХХ століття високими темпами зміцнювалася матеріально – технічна база колгоспів і радгоспів району, активно велось будівництво об’єктів господарської сфери, в галузі тваринництва здійснювалася поглиблена, спеціалізація.

     В колгоспі «Радянська Україна» (смт Іванівка) був побудований комплекс по виробництву свинини, де утримувалося 20 тисяч свиней, в колгоспі імені Жданова (с. Дружбівка) – комплекс по виробництву качиного м’яса потужністю до 600 тонн в рік, в колгоспі імені Щорса (с. Воскресенка) – комплекс по вирощуванню  нетелів, в радгоспі «Чапаєвський» (с. Новодмитрівка – Друга) – комплекс по виробництву м’яса великої рогатої худоби до 6 тисяч тонн.

     Дедалі широкого розвитку набула переробка сільськогосподарської продукції. На Іванівському маслозаводі вироблялося масло, сметана, сир, морозиво.

     В районному центрі функціонувала харчосмакова фабрика (де випікали хліб, виробляли ковбаси, окорока, олію, солодку газовану воду). Цеха по переробці м’яса та виробництву ковбас були відкриті в колгоспах «Радянська Україна» та імені Чкалова.

      На кінець 70-х років ХХ століття в кожному колгоспі та радгоспі були побудовані власні пекарні, будинки тваринника , де сільські трудівники мали можливість отримувати весь спектр соціально – побутових послуг.

    В 1975 році був введений в дію Іванівський міжколгоспний комбікормовий завод потужністю 160 центнерів комбікорму за добу.

       Велику допомогу господарствам в сфері матеріально – технічного обслуговування сільськогосподарської техніки та підвищення родючості ґрунтів надавали рай сільгосптехніка та райсільгоспхімія.

       Потреби господарств в молодняку птиці в повній мірі задовольняло міжколгоспне інкубаторне птахівниче підприємство.

       В кожному населеному пункті району діяли комбінати побутового обслуговування, які надавали послуги по пошиву одягу, ремонту взуття та побутової техніки.

         Товарообіг торгівельної мережі по району за період з 1970 по 1980 рік склав 45,5 млн. карбованців.

        Далеко за межами району гриміла трудова слава Іванівських трудівників. В першу чергу це стосується, єдиного в районі Героя Соціалістичної Праці, який отримав це високе звання в післявоєнний період, знатного ланкового – зрошення із колгоспу імені Мічуріна (село Перштравневе) Шияна Івана Дмитровича. Він народився 16 жовтня 1934 року в селі Зоря Першотравневої сільської ради. Після закінчення у 1950 році Борисівської семирічної школи пішов навчатися на курси трактористів при Іванівській МТС, по закінчені яких отримав спеціальність механізатора широкого профілю.

         З 1951 по 1953 роки працював трактористом у колгоспі імені Мічуріна. З 1953 року по 1958 рік перебував на службі у лавах Радянської Армії на посаді слюсаря – монтажника, а потім командира відділення  по ремонту бронетанкової техніки. З 1956 року по 1981 рік беззмінно працював механізатором у колгоспі імені Мічуріна. В 60-х роках минулого століття він разом із напарником ввів у практику швидкісну обробку дільничних культур. При нормі 16 га землі брати Іван та Олександр Шияни обробляли за зміну по 45-50 гектарів, завдяки цьому їх імена стали відомими далеко за межами району і навіть області.

        На рахунку Івана Дмитровича багато добрих справ, як тракторист він був відомий високими швидкостями і відмінною якістю робіт в полі, як комбайнер, - один з кращих в районі .

       В період жнив Іван Дмитрович  кожен рік сідав за кермо комбайна. В 1973 році він став переможцем районного змагання, а в 1974 році намолотив 12500 центнерів зерна при нормі 10000 центнерів.

        І, Вітчизна гідно оцінила його старанність і самовідданість, в 1962 році він нагороджений Знаком «Знатний Механізатор України», в 1966 році – Орденом Трудового Червоного Прапора, в 1971 році отримує срібну медаль ВДНГ СРСР.

         За видатні успіхи, досягнуті у розвитку сільськогосподарського виробництва і виконанні п’ятирічного плану продажу державі продуктів землеробства і тваринництва, Президія Верховної Ради СРСР Указом від 08 квітня 1971 року присвоїла І.Д.Шияну звання Героя Соціалістичної Праці з врученням медалі «Золота Зірка» та Ордена Леніна.

            За результатами сільськогосподарських робіт у 1973 році І.Д.Шиян був нагороджений другим Орденом Леніна. У 70 - х  роках Іван Дмитрович показує зразки ударної праці, його агрегат значно перевищує норми виробництва, 100 – центнері врожаї кукурудзи і 1500 – центнерів коренеплодів стали нормою для очолюваного ним колективу механізаторів – зрошенців.  

              Помер Іван Дмитрович Шиян 28 лютого 1992 року на 58 році життя після тривалої хвороби.

        В 70-80 роках минулого століття по всій Херсонській області гриміло ім’я знатної доярки радгоспу «Чапаєвський», Козоріз Галини Іванівни. Вона народилася 29 лютого 1941 року в селі Полеківка Теофілівського району Хмельницької області. В березні 1950 року її сім’я переїхала на постійне проживання в село Новодмитрівка  – Друга Іванівського району Херсонської області.

      Свою  трудову діяльність вона розпочала в 14- річному віці телятницею. З 1955 року по 1994 рік працювала дояркою в радгоспі «Чапаєвський». Слава до неї прийшла в середині 70-х років, коли вона першою серед доярок району подолала 5- тисячний рубіж, по надоях молока від кожної корови. І цей високий показник вона утримувала на протязі 15 років, неодноразово становлячись переможницею обласних змагань серед доярок.

           За ударну працю нагороджена Орденом Слави І, ІІ, ІІІ ступенів.

           В цей же період далеко за межами району гриміла трудова слава хліборобів колгоспу імені Щорса. В 50-60 роки колгосп очолював кавалер двох Орденів Леніна Дереза Василь Петрович, трудову естафету в якого потім перейняла жінка – голова колгоспу Косичева Надія Яківна. В 1973 році за високі показники по виробництву і продажу державі зерна колгосп був нагороджений Перехідним Червоним Прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦКВЛКСМ. Доярка цього господарства Тишковець Єва Авдіївна була нагороджена двома Орденами Леніна, Орденами Леніна -  бригадир Островерхов Єгор Пилипович, доярка – Чайковська Ніна Павлівна, комбайнери – Васильченко І.О. та Стіна І.В.Високих успіхів в сільськогосподарському виробництві добивалися трудівники колгоспів: «Радянська Україна», який на протязі 33 років очолював Німовець Олександр Іванович, «Південне» -  32 роки головував кавалер Ордена Леніна – Поздняк Василь Григорович, імені Мічуріна – голова Лук’янов Григорій Власович, «Жовтнева Перемога» - голова Ткаченко Григорій Сергійович, імені Чкалова – голова Боровський Броніслав Віталійович, імені комісара Бахтурова – голова Філіпов Василь Григорович, імені Леніна – голова Гаврош Павло Антонович, радгоспів: «Чапаєвський» - директор Куриленко Володимир Федорович, «Агайманський» - директор Шевейко Сергій Кирилович, «Мирний» - директор Баланчук Сергій Максимович.

         В різний час Орденами Леніна були нагороджені: механізатор колгоспу імені Чкалова (с. Благодатне) Гилишев Олександр Миколайович, механізатор колгоспу імені Жданова ( с. Дружбівка) Холод Віктор Іванович, механізатор колгоспу «Південне» (с. Любимівка) Дорошенко Микола Степанович, тракторист колгоспу «Шлях Ілліча» (с. Новосеменівка) Грибков Іван Іванович та комбайнер радгоспу «Агаймнський» (с. Агаймани) Новак В.А.

            І таких прикладів трудового героїзму трудівників району можна навести багато.

     Їх естафету підхопило нове покоління героїв.  Найбільш яскравим їх представником став Герой Радянського Союзу, уродженець смт Іванівка лейтенант Кібенок Віктор Миколайович. Після закінчення пожежного училища він служив начальником караулу 1-ї воєнізованої пожежної частини Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому (охорона Чорнобильської АЕС). Разом з іншими пожежниками (Л.Телетников, В. Ігнатенко, В. Правик та ін.) брав участь у гасінні пожежі в перші години після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року. Під час гасіння отримав високу дозу опромінення, був відправлений на лікування до Москви, де і помер у 6-й клінічній лікарні. Йому посмертно було присвоєне високе звання Героя Радянського Союзу.

    Крім високого звання Героя Радянського Союзу 26 квітня 1996 року за виняткову особисту мужність і самовідданість, високий професіоналізм, проявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильській  АЕС Кібенок В.М. був посмертно нагороджений відзнакою Президента України – зіркою  «За мужність». В 2017 році його іменем була названа вулиця в смт Іванівка (колишня вулиця Леніна).

      Трудову естафету ударників виробництва другої половини ХХ століття достойно підхопило і примножило нове покоління – трудівники початку ХХІ століття. Саме завдяки їх енергії і ентузіазму продовжилося будуватись і міцніти економіка району.

   З року в рік одержують високі врожаї сільськогосподарських культур трудівники приватного сільськогосподарського підприємства «Південне». Яке на протязі 20 років очолює Тиндюк Анатолій Кузьмич. Не менш успішно і стабільно працюють трудові колективи товариств з обмеженою відповідальністю «Алеф – ЛТД», «Таврійські перспективи», «Універсал – Експо», СВК «Новосеменівський».

      На території району функціонують 106 фермерських господарств, які також вносять свій посильний внесок в розвиток агропромислового комплексу району, а також приватні підприємці, яких налічується 370 осіб.

    За роки незалежності подальшого розвитку в районі набула соціальна сфера. В районі функціонує професійний аграрний ліцей де навчається 305 учнів по спеціальностях: робітник фермерського господарства, тракторист – машиніст широкого профілю, кухар, оператор комп’ютерного набору, обліковець бухгалтерських даних.

      В Іванівській гімназії та 10 загальноосвітніх школах здобувають середню освіту 1148 учнів.

      В районі діють 11 дошкільних дитячих закладів, в яких перебувають 414 дітей.

     Поглиблювати свої професійні навики та творчі здібності учні району мають можливість в Центрі дитячої творчості, де в 29 гуртках займається 403 дитини, та в дитячо – юнацькому клубі фізичної підготовки , де в 10 секціях займається 136 дітей.

   Охорону здоров’я жителів району забезпечують Центр первинної медико – санітарної допомоги, комунальний заклад «Іванівська центральна районна лікарня», Іванівська підстанція екстреної (швидкої) медичної допомоги та 14 фельдшерсько – акушерських пунктів.

     Велика увага в районі приділяється розвитку культури. В районі функціонує 31 заклад культури, а саме: районний Будинок культури, 13 сільських будинків культури, дві районні бібліотеки – для дітей та дорослих, 14 сільських бібліотек, дитяча музична  школа.

       В сільських будинках культури працює 95 колективів художньої самодіяльності, в яких приймає участь 915 аматорів.

      Закладами культури проводиться велика робота по відтворенню та збереженню історичної і культурної спадщини на території району. Основними напрямками є забезпечення культурних потреб населення.

       В районі на обліку та під охороною перебуває 86 пам’яток історії та культури, із них: 49 – археології та 37 – історії.

        Забезпечувати свої релігійні потреби віруючі жителі району мають можливість в 19 культових спорудах.

        Для активних занять фізичною культурою і спортом в районі функціонує 1 стадіон, 19 спортивних залів, 8 тренажерних залів, 22 футбольних поля, 42 спортивні площадки.

      Історія Іванівського району багата на героїчні постаті, яскраві особистості, які внесли вагомий внесок в його соціально – економічний розвиток, примножували його славу, золотими літерами вписали свої імена та залишили свій світлий слід в пам’яті тисяч і тисяч людей.

        Про Іванівський район написано багато статей і нарисів. Значну частину свою життя присвятив вивченню та написанню історії району Дереза Павло Павлович (1920 – 2001 р.р.), людина, яку знали і шанували всі іванівці. Все його життя було нерозривно пов’язане з нашим районом. Він був надзвичайно ерудованим і професійним істориком. З 1977 року і до самої смерті він беззмінно працював директором районного історико – краєзнавчого фольклорного колективу. Він являвся автором численних історичних нарисів про Іванівку та села району, які лягли в основу фундаментальної праці про історію Іванівського району – книги «Іванівського краю історія  жива»    об’ємом в 511 сторінок, виданого Іванівською районною державною адміністрацією в 2010 році (надрукована в друкарні «Мокс» м. Мелітополя).

        Говорячи, про здобутки трудівників району його соціально – економічний розвиток, неможливо не згадати тих, хто організовано забезпечував це, виконуючи покладені на них функції адміністративно – політичного керівництва району.

     Це післявоєнні перші секретарі Іванівського району Комуністичної Партії України – Фанін Іларіон Венедиктович, Мірошніченко Олександр Олескандрович, Сковронський Олександр Станіславович, Стецько Іван Петрович, Кураков Іван Єфремович, Нікітенко Віктор Леонідович, Зобов Анатолій Васильович.

      Голови Іванівської селищної ради: Гулєй Микола Олександрович (1998 – 2002 р.р.), Татевосян Сергій Аркадійович  (2002 – 2006 р.р), Чмирь Олександр Вікторович (2006 – 2015 р.р.), Дебелий Віктор Олексійович ( 2015 р. по теперішній час).

      Голови Іванівського райвиконкому – Ткачук Олександр Семенович, Балан Віктор Юхимович та голови Іванівської районної ради – Степченков Олександр Володимирович (1998 – 2002 р.р.), Гришко Людмила Іванівна (2002-2006 р.р.), Корнієнко  Віктор Анатолійович (2010 – 2016 р.р.), Павленко Людмила Михайлівна (2016 рік по теперішній  час).

        Голови районної державної адміністрації – Зобов Анатолій Васильович (1995 – 1998 р.р.), Каністратенко Сергій Семенович ( 1999 – 2005 р.р., 2010 – 2014 р.р.), Романенко Діна Олександрівна (2005 – 2010 р.р.), Бабуцький Олександр Вікторович (2014 – 2016 р.р.), Бутенко Андрій Юрійович (2016 р.), Довбня Сергій Леонідович (2016 р. по теперішній час).

        Завдяки їх організаторським здібностям, вмінню націлити трудові колективи на виконання найскладніших завдань, соціальна сфера і інфраструктура району досягли того рівня, який дає можливість в достатній мірі забезпечувати життєві потреби наших жителів.

       Трудівники району з оптимізмом дивляться в майбутнє і немає сумнівну в тому, що в славну історію району вони впишуть нові героїчні сторінки. 

        Селище Іванівка, адміністративний центр Іванівського району Херсонської області, з 1923 року коли був заснований район. Статус селища міського типу отримала в 1956 році. Знаходиться на відстані 180 км від обласного центру, та на відстані 36 км від найближщої залізничної станції Верхні Сірогози.

Населення складає 4350 чоловік.

           Територію, де зараз розташована Іванівка, раніше історики називали Диким полем. Осілого населення тут не було, а те яке проживало  в пониззі Дніпра, після монголо-татарських походів на Русь в 1236 - 1240 роках, і її завоювання було змушене переселитися в північні райони.

           З середини 13 століття  нашу територію захопили монгольські нагайські племена.

      З 15 століття величезні степові простори між Дніпром і Кубаню ввійшли до складу новоутвореного Кримського ханства, яке відділилось від Золотої Орди, але потрапило у васальну залежність до Османської імперії.
           Ханством на протязі 4 століття правила династія Гіреїв.
     Кримські татари разом з турками дуже часто робили грабіжницькі напади на міста України і Росії, неодноразово грабували і спалювали Москву.
Шлях орди на північ пролягав через територію, де зараз знаходиться Іванівка.

      Але зміцнення економічного та політичного становища Російської держави наприкінці 17 початку 18 століття  висунуло на перший план проблему визволення давніх руських земель на півдні, що перебували між владою Кримського Ханства і здобуття виходів до Чорного і Азовських морів.
    Спустошливі напади кримських татар негативно позначалися на економіці, перешкоджали освоєнню родючих південних земель, торгівлі з країнами Сходу і Середземномор’я.

      В результаті російсько – турецької війни 1768 - 1774 року, яка закінчилася блискучою перемогою Російських військ і підписали Кючук -Кайнарджійського мирного договору Росія отримала землі між Дніпром і Південним Бугом та частину лівобережного Дніпровського лиману. В 1783 році під натиском Росії Кримське Ханство припинило своє існування. Крим, Північне Причорномор’я (Таврія) і Приазов’я увійшли до складу Російської імперії.
       Вихід Росії на узбережжя Чорного та Азовського морів і відкриття нового найбільш прямого та зручного зв’язку з країнами Середземномор'я та Західної Європи дали могутній поштовх розвитку продуктивних сил південних Російських губерній. У сферу господарської діяльності ввійшли землі з великим природнім потенціалом, господарське освоєння яких сприяло піднесенню економіки країни в цілому.

      На відміну від районів старого заселення, феодально- кріпосницькі  відносини на південні України не набули широкого розвитку і не являли собою серйозного гальма для прогресу економіки, в першу чергу для сільського господорства, як на  решті українських земель і в центральних російських губерніях. Це зумовило прискорений процес розвитку тут буржуазних відносин.

       В кінці 18 - на початку 19 століття  розпочинається інтенсивне заселення нашого краю, як гриби після дощу починають з’являтися нові села.

    В 1820 році державними селянами із Рубанівської волості, сіл Білозірка, Велика і Мала Лепетиха Мелітопольського уїзду була заснована Іванівка. Першими поселенцями були Іван Черепаха, Іван Онищенко, та Іван Братищенко. Вони оселилися на березі степової річки, яка текла з півночі і впадала в Домузлянський під.

       За переказами сторожилів назву поселення придумали швидко “Ти Іван, я Іван, третій теж Іван, то нехай і буде називатися Іванівкою”.  Вільної землі було вдосталь, по обидва береги річки був розкинутий безкрайний цілинний степ. Пізніше під’їхали  і інші поселенці. Першими заселеними вулицями в Іванівці були нинішні вулиці імені Карла Маркса, Кірова та Чапаєва, які знаходилися на берегах річки. Але при освоєнні цілинного степу часті вітри - суховії зривали розпушений грунт і засипали річку, яка міліла із часом перетворилася на балку.

          В першій половині 19 століття Іванівка була казенним селом і входила до складу Рубанівської волості, а з середини 19 століття стала волостним центром. В 1882 році в ній нараховувалось 65 дворів, в яких проживало 642 мешканців. В розпорядженні сільської общини перебувало 18,4 тисяч десятин землі. Початково селяни користувалися землею на правах вільної розпашки, але в 1863 році був проведений переділ землі.

       В1866 році був прийнятий Закон про поземельний устрій державних селян, за селянами Іванівки було закріплено в рахунок сплати державного оброчного податку земельної ділянки у довічне користування із розрахунку 5,6 десятин на душу. В 1886 році їх перевели на обов’язковий викуп, який вони повинні були здійснити на протязі 44 років.

       В 1896 році в Іванівці був відкритий медичний пункт, який обслуговував 12 сіл  майже з 20 - тисячним  населенням. В ньому працювали лікар, фельдшер і акушер. В цьому році в Іванівці було відкрито аптеку.

        В 1874 році в Іванівці почала функціонувати земська однокомплектна школа, в якій навчалося 37 учнів. Але і через 10 років після її відкриття із 2744 жителів села вміли читати і писати лише 158 людей, а із 338 дітей шкільного віку навчалося лише 46 дітей. В 1886  і 1900 роках   почали функціонувати ще 2 земські однокомплектні школи, а в 1913 році  працювало 7 земських однокомплектних, в яких 7 вчителів навчали 401 учня.

       В 1897 році в Іванівці була відкрита бібліотека з книжковим фондом  708 екземплярів. В 1910 році в селі вже проживали 4800 жителів.

       Столипинська аграрна реформа зміцнила становище зажиточних селян і погіршила становище бідноти. Більшість будинків немаючи тяглової  сили для обробітку землі, за бесцінь продавала свої наділи місцевим багатіям і відправлялися на заробітки на тютюнові плантації в Крим та до найблищого землевласника Херсонщини барона Фальць – Фейна, який володів 200 тисячами десятин землі. Ще більше погіршилось становище селян Перша світова війна, яка розпочалася в середині 1914 року. Багатьох іванівців мобілізували в діючу армію. Різко збільшилися податки, із - за дефіциту робочих рук, скоротилися посівні площі, зменшилися врожаї. Із-за цього іванівці позитивно сприйняли звістку про перемогу Жовтневого повстання в Петрограді. В грудні 1917 році в Іванівці була встановлена Радянська влада, почав діяти воєревком, який очолив селянин А.Д.Худенко. Воєревком розпочав реализацію Декрета про землю, проводив заготівлю хліба
але вже в квітні 1918 році  Іванівку захопили німецько-австрійсько окупанти.
В 1919 році захопили денікінські війська, а в літку 1920 року війська “чорного барона” Врангеля.  Але після жорстоких кровопролитних боїв  31 жовтня 1920 року частини Першої Кінної Армії  під командуванням С.М.Будьонного звільнили село.

    Після закінчення громадянської війни трудящі Іванівки приступили до відновлення зруйнованого господарства. Був створені комітет незалежних селян, товариство взаємодопомоги по спільній обробці землі, почали функціонувати партійна та комсомольська організації. В 1921 році в Іванівці були створені і перші сільськогосподарські артілі – “Спільна праця” та “Незаможник”.

       В 1923 році  Іванівка стала центром одноіменного району. В 1926 році в селі був встановленний перший на території Херсонської області  пам’ятник В.Л.Леніну.  Розпочалася колективізація сільського господарства, яка часто проводилася аднімістративно – насильницькими методами.

     В 1929—1930 роках в Іванівці були створені  колгоспи «Нове життя», «Третій  Інтернаціоналіст», ім. Т.Г.Шевченка.

      В січні 1930 р в Іванівці відбувся районний зліт перших колгоспників. Велику допомогу колгоспам надавала  Іванівська МТС, яка була створена в листопаді 1931 року, і налічувала  16 тракторів. Кількість техніки з кожним роком збільшувалася і вже в  1940 році Іваінвська МТС налічувала 128 тракторів.

      У 1936 році тракторні бригади Є.А. Братищенко та В.С.Логвиненка за високі виробничі  показники були занесені на обласну Доску Пошани.  Трудівники колгоспів «Червоний степ»та ім.. Т.Г.Шевченка за високі врожаї сільськогосподарських культур були занесені в 1939 році в Книгу пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

      В 1940 році  врожайність зернових культур в колгоспах Іванівки в середньому становила 18 центнерів  з гектара, на фермах налічувалось більше 3 тисячів  голів худоби.

     Колгоспи Іванівки перетворилися в економічно міцні, високопродуктивні господарства. У 1939 році їх загальний прибуток  склав 1,7 млн руб., В 1940 році колгоспники отримали  на трудодень по 7 кг зерна і по 3 карбованця.

    В передвоєнні роки в Іванівці почала розвиватися місцева промисловість. Почав функціонувати маслозавод, мельниця з маслобійним цехом, завод безалкогольних напоїв. У 1938 вступила в дію електростанція. Змінився і зовнішній вигляд села, з'явилося багато кам'яних будинків, простяглися рівні, широкі вулиці. Іванівка була електрифікована і радіофікована. Значно покращилося  забезпечення  жителів водою. У 1940 році в селі діяло п'ять артезіанських свердловин.

      Поліпшилося і медичне обслуговування населення. В 1933 році був відкритий пологовий будинок. В 1941 році в Іванівці функціонувала районна лікарня на 25 ліжок. В 1936 році при районній лікарні був відкритий стоматологічний кабінет і лабораторія.

       Медичну допомогу населенню надавали 8 лікарів і 12 фахівців середнього медперсоналу.  До 1940 року була повністю ліквідована неписьменність серед дорослого населення Іванівки. В селі діяли середня і 4 початкових школи, в яких 44 вчителі навчали 516 учнів. При середній школі була також  відкрита вечірня середня школа. До послуг жителів був районний будинок культури і районна бібліотека, книжковий фонд якої налічував майже 25 тисяч екземплярів.

      В 1925 році в Іванівці був відкритий перший дитячий садок, в якому виховувалися діти загиблих партизанів та діти з багатодітних сімей. Утримувались діти повністю за рахунок держави.

       Після закінчення громадянської війни в Іванівці була одна кінопересувна установа, фільми показували в коридорі школи (там де була санепідемстанція), або в сараї держбанку (де зараз адміністрація управління водного господарства), який потім переобладнали на так званий “Театр”, де демонстрували кінофільми і виступали артисти художнньої самодіяльності, якими керував вчитель Шиян Гаврило Терентійович. До речі, тут же в 1925 році загорілася перша в районі лампочка Ілліча.

       З 1931 році побачив світ перший номер районної газети «Сталінець».

       Але мирна праця іванівців була перервана віроломними нападами  фашистської Німеччини на Радянський Союз. 19 вересня 1941 року гітлерівці окупували Іванівку і встановили свій «новий порядок», який обернувся для жителів села терорами та грабунками. Розстріляли 26 жителів Іванівки і 21 полоненого радянського воїна, 107 юнаків та дівчат насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Окупанти принижували гідність радянських людей, грабували населення. 29 жовтня 1943 року війська 51-ї армії під командуванням генерала Якова Крейзера 4-го Українського фронту звільнили Іванівку від німецько-фашистських загарбників. Іванівці внесли гідний вклад в перемогу над ворогом.  796 жителів села хоробро воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 136 з них за мужність і героїзм були нагороджені бойовими орденами та медалями, 327 віддали своє життя, наближаючи Велику Перемогу.

     Відразу ж після звільнення трудящі Іванівки приступили до відродження господарства, зруйнованого німецько-фашистськими окупантами. Відразу ж після звільнення трудящі Іванівки приступили до відродження господарства, зруйнованого гітлерівцями. Німецькі окупанти причинили селу колосальні матеріальні збитки. Вони зруйнували МТС, маслозавод, електростанцію, школу, будинок культури, лікарню, бібліотеку, багато житловий будинків.

     Дуже тяжким було становище селян в перші післявоєнні роки, Іванівські колгоспи були економічно ослабленими. Посуха 1946 року, яка охопила  і наш район ще більше загострила ситуацію. Як і в роки війни основна частина продукції колгоспів здавалася державі за низькими цінами. Низькою була і оплата праці колгоспників. Але щоб там не було, які б експерименти не робили партійні вожді з сільським господарством та вибити з сідла українського селянина було неможливо. Природній інстинкт годувальника помножений на свідомість робили свою позитивну справу.

      В найкоротший термін іванівці відбудували із руїн будівлю  середньої школи, одну з адміністративних будівель перебудували  під районний будинок культури і бібліотеку, відремонтовано артезіанські колодязі, електростанцію. Вже в  листопаді 1943 року відновила свою  роботу МТС. Поступово підвищувалася  урожайність полів, ферми поповнювались худобою, зростала продуктивність стада. Значну допомогу у відродженні надавала держава, вона виділила колгоспникам худобу, посівний матеріал, грошові позики.

     Вже в 1943 році для відбудови господарства була надана позика в розмірі 150 тисяч карбованців, це дало можливість іванівським колгоспам вже до 1950 року освоїти довоєнні посівні площі, відбудувати всі господарські та адміністративні приміщення, а також більшу частину житлового фонду.

       Зразу ж після визволення почала функціонувати районна лікарня. У 1950 році в ній налічувалося 65 ліжок, а медичну допомогу населенню надавали 5 лікарів і 27 фахівців середнього медперсоналу. В кінці 1943 року відновилися заняття в іванівській середній і 4 початкових школах. В 1950 році в них 48 вчителів навчали 899 учнів.

         Вітчизна високо оцінила самовіддану післявоєнну працю іванівців.
         В 1948 році завуча Іванівської середньої школи Чекіну Галину Максимівну першою не тільки в Іванівці, а й у всьому районі було нагороджено Орденом Леніна.

       Пізніше, в 1957 році їй було присвоено почесне звання “Заслуженний вчитель Української РСР”.

     В 1958 року за самовіддану працю Орденом Леніна було нагороджена жінка-тракторист Іванівської  МТС Домбровська С ерафима Дорофіївна.

       З метою подальшого організаційно-господарського зміцнення колгоспів, в 1951 році була проведена реорганізація і на базі 4 іванівських колгоспів було створено 2 господарства. В 1959 році вони були об’єднанні  в один колгосп “Радянська Україна”, за яким було закріплено 9862 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 8778 га посівної ріллі.  Господарство спеціалізувалося  на виробництві м'яса свинини (на свинокомплексі утримувалось 22 тис.свиней).

          За високі виробничі показники 43 трудівника колгоспу були нагороджені орденами і медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції і Трудового Червоного Прапора – механізатор М.М.Горобей, орденом Жовтневої Революції – бригадир комсомольської бригади В.Д.Братищенко, орденом Трудового Червоного Прапора – колгоспниця Є.Р.Гмиря – тракторист А.Є.Панкєев  і Ф.Ф.Іщенко. В колгоспі була збудована власна пекарня і ковбасний цех.

           Головою колгоспу “Радянська Україна” з 1953 року по 1965 рік працював Микола Іванович Богомолов. В 1965 році коли був відновленний Іванівський район, як хорошого організатора сільськогосподарського виробництва його було висунуто на посаду начальника управління сільського господарства Іванівського райвиконкому, де він працював до останніх днів свого життя, М.І.Богомолов трагічно загинув 3 вересня 1973 року на 51 році життя в автомобільній катастрофі.

          З 1965 року по 1998 року колгосп “Радяньська Україна” беззмінно, на протязі 33 років  очолював Німовець Олександр Іванович, людина знакова для нашого селища, яка внесла колосальний вклад в соціально-економічний розвиток райцентру.

      Саме за його ініціативи, і на кошти господарства були збудовані практично всі господарські об’єкти колгоспу, нова вулиця Степова, десятки житлових будинків для переселенців, районний Будинок культури, Центральний ринок, заасфальтовано ряд вулиць селища, побудований дитячий садок “Лелеченя”.

       Із кожним роком невпинно в кращу сторону мінявся і зовнішній облік Іванівки, яка в 1956 році отримала статус селища міського типу.
        Старожильці, які пам’ятають післявоєнну Іванівку добре знають, що до середини 50х - років ХХ століття це було голе село з хатами мазанками, з акаціями на вулицях, а  з листопада по квітень невилазна багнюка. Але на початку 60х-років частину центральної вулиці Крупської (Миру) покрили асфальтом, освітили неоновими лампами. Саме в цей період розпочалось масове озеленення Іванівки, створення парків та скверів, насаджень квітів і вана перетворилась на квітуче селище.

        Вже в 60х-70х роках Іванівка неодноразово ставала призером і переможцем обласного змагання за право називатится “ Районним центром високої культури, благоустрою”. Велика заслуга в цьому, і тодішніх голів селищної ради 50х-70х років Фаніна Іларіона Венедиктовича, Пашка Афанасія Гавриловича, Кірова Івана Омельяновича, Трохименка Тараса Григоровича. Вже до кінця 60х-років всі вулиці Іванівки були електрофіковані, по них простягнулася мережа селищнього  водоводу протяжністю 30 км.

       Справжньою окрасою Іванівки став ставок з пляжем в центрі селища, будівництво якого розпочалося в 1959 році. Ставок було зариблено, на ньому було розміщено грибки, містки та вишки для стрибків у воду, водяні велосипеди, збудоване кафе на воді «Поплавок».

      З 1965 року в райцентрі розпочала функціонувати дитяча музична школа.

      В 1973-1974 роках на місці старого стадіону  в Іванівці була введена в дію нова будівля середньої школи, яка пізніше отримала статус гімназії, а на початку 80-х років була збудована Іванівська середня школа №2.

      Великий вклад в справу виховання  та навчання підростаючого покоління іванівців внесли педагогічний колектив Іванівської середньої школи, який в період 60-х років ХХ століття  до початку ХХІ століття  очолювали директора цього навчального закладу Дереза Павло Павлович, Касьяненко Валентина Федорівна, Моргун Анатолій Лукич, Левкович Валентина Анатоліївна, Гетало Валентина Григорівна, Бутенко Валентина Дмитрівна, Бараняк Василь Йосипович. Вчителів цієї школи Назаренко Марію Степанівну було нагороджено орденом Трудового червоного Прапору, а Касьяненко Валентину Федорівну – Орденом «Знак Пошани».
      Для організації профорієнтації та підготовки спеціалістів з учнів середніх шкіл району в січні 1978 року в Іванівці почав діяти районний міжшкільний навчальний комбінат, в якому здобували спеціальність учні 9-10 класів всіх середніх шкіл району. В комбінаті було обладнано 8 навчальних кабінетів та лабораторій. І зараз значна частина випускників цього комбінату працюють за спеціальностями набутими там.  В 1963 році в Іванівці почало функціонувати сільське професійно – технічне училище, яке пізніше було реорганізовано в Іванівський аграрний ліцей. В ньому кадри механізаторів, швачок, бухгалтерів, електриків, кухарів, операторів комп’ютерного набору. В різний час директорами цього закладу працювали і працюють Скрипка Анатолій Михайлович, Руденко Володимир Якович, Причина Геннадій Георгійович, Лисенко Василь Маркович, Дмитровський Володимир Миколайович.
      Швидкими темпами розвивалася в райцентрі і галузь охорони здоров’я. У 1981 році було розпочато, а у 1984 році завершено будівництво центральної районної лікарні. В 1985 році в районній лікарні функціонували  терапевтичне, інфекційне, хірургічне, пологове, педіатричне відділення, анестезіології та інтенсивної терапії, поліклініка на 200 відвідувань в зміну, пункт швидкої допомоги, дитяча молочна кухня, працювали 14 лікарів і 72 працівника з середньою спеціальною освітою. Великий внесок в розвиток медицини в районі  внесли головні лікарі центральної районної лікарні 60-х років ХХ ст. – і до нинішнього часу – Косяк Станіслав Харитонович, Шарлай Анатолій Андрійович, Братищенко Олександр Антонович, Анастасьєв Сергій Володимирович, Трегуб Микола Миколайович і Ганська Світлана Петрівна.
        Вагомими були здобутки іванівців і в спорті. В другій половині 60-х років – на початку 70-х років минулого століття однією з найсильніших футбольних команд в області по праву вважався іванівський «Колос». Період з 1965 по 1975 роки був золотою ерою іванівського футболу періодом його найбільшого розквіту. Тренер Віктор Ємілєтов, а потім Віктор Гетало зуміли створити в Іванівці і боєздатну команду, яка втричі поспіль, в 1969, 1970 і 1971 роках займала другі місця в першості області по футболу, поступаючись чемпіонством лише футбольним клубам з м. Херсон. Фактично являючись чемпіонами області серед команд сільського спортивного товариства «Колос» іванівські футболісти двічі представляли це товариство на республіканській першості спочатку в Якимівці Запорізької області, а потім в м. Старобешеві Донецької області. Всім футбольним уболівальникам області були добре відомі імена тогочасних футболістів іванівського «Колоса», як Леонід Довбня, Плехун Анатолій, Пшапіровський Анатолій, Мікулін Микола, Мальцев Валерій, Громада Анатолій, Остропицький Микола, Тарасенко Віталій, які успішно захищали спортивну честь і приносили славу нашому селищу на футбольних стадіонах Херсонщини.

       На початку ХХІ століття Іванівка стає в області своєрідною «столицею» такого виду спорту, як кіокушин-карате. Завдяки цілеспрямованій  та наполегливій праці талановитого тренера Ігоря Брагінця каратисти Іванівки успішно виступали, ставали чемпіонами і завойовували медалі та призові місця не тільки в обласній першості, а й на всеукраїнських та міжнародних турнірах.

        В другій половині ХХ століття промисловість в Іванівці була представлена в основному підприємствами, які переробляли місцеву сільсокогосподарську продукцію. Це були маслозавод та харчосмакова фабрика. Для потреб жителів району вони виготовляли масло, сметану, сир, бринзу, морозиво, хліб, солодку воду, олію, гірчицю. При харчосмаковій фабриці також працював м’ясний коптильний цех, де вироблялась ковбаса. На повну потужність працювали і такі підприємства, як «Міжколгоспбуд», «Міжколгоспшляхбуд», Райсільгосптехніка, Райсільгоспхімія, Цегельний завод, Міжколгоспне інкубаторне птахівниче підприємство, Комунгосп.
       В колгоспі «Радянська Україна» були збудовані теплиці, в яких вирощувалася розсада та свіжа овочева продукція. Якщо в 1970 році названі підприємства виробили продукції на 4 млн. карбованців, то в 1980 році – вже на 27,5 млн. крб.
      В 1975 році в Іванівці вступив в діло Міжколгоспний комбікормовий завод потужністю 160 центнерів комбікормів за добу.
         За цей же період були побудовані адміністративна будівля селищної ради, Будинок піонерів, дитячі садки «Світлячок», «Вишенька» та «Лелеченя», стадіон, універмаг, багатоповерхові житлові будинки. Всього з 1951 по 1980 роки в Іванівці було побудовано 6397 кв. метрів державної житлової площі і 455 індивідуальних будинків, заасфальтовано 140 тис. кв. метрів вулиць і тротуарів. Практично кожний іванівський будинок був газифікований газобалонними установками.

      В Іванівку, де споконвіку найголовнішою проблемою була нестача води по Іванівському магістральному водопроводу з Каховського зрошуваного каналу прийшла питна вода. Була заснована і нова організація – Управління меліорації та водного господарства, яку з момента її заснування (1991р.) і до нинішнього часу очолює Щербань Валерій Іванович.
      Хотілося б особливо відмітити той великий вклад, який він вніс у справу соціально-економічного розвитку селища Іванівки, і в цілому всього району перший секретар Іванівського райкому Компартії України (з 1979 по 1988 рік) Кураков Іван Єфремович. Надзвичайно вольовий, енергійний, цілеспрямований і рішучий він був справжнім локомотивом соціально-економічного розвитку нашого степового краю, або, як говорять зараз успішним менеджером.
       Якщо в цілому 80-ті роки минулого століття були не дуже сприятливими в розвитку економіки СРСР, то для економіки Іванівки і району то був період розквіту. Користуючись великим авторитетом, маючи широкі зв’язки у владних кабінетах області Іван Єфремович вміло трансформував це в отримання необхідних матеріально-технічних ресурсів для розвитку Іванівки. За його ініціативи і безпосередньому сприянні наступив справжній будівельний бум. Практично всі дороги в Іванівці було заасфальтовано й освітлено, збудований торговий центр, центральна районна лікарня, будівля Держбанку, зона відпочинку з атракціонами, нова середня школа №2,  багатоповерхові житлові будинки.  В місцевому колгоспі «Радянська Україна» показники по виробництву сільськогосподарських культур, тваринницької продукції стали найвищими за весь період існування господарства. В цей же період іванівці користувалися широкою мережею торгівельних підприємств та побутовими послугами «Райпобуткомбінату».

         В 1985 році в райцентрі діяло 19 промтоварних і продовольчих магазинів (в т. ч. універмаг і гастроном), а також ресторан і два кафе. Товарообіг в торгівельній мережі в цьому році становив 25,4 млн. крб. В трьох дитячих садках («Світлячок», «Лелеченя» і «Вишенька») виховувалося 490 дітей.
        Культурні запити жителів Іванівки задовольняв районний Будинок культури, з 2 залами на 800 місць, кінотеатр, селищний клуб, 4 бібліотеки, книжковий фонд який намічував 95 тис. екземплярів.
        Для любителів спорту функціонував стадіон, 3 спортивні площадки і 5 спортивних залів, дитячо-юнацька спортивна школа.
        Але наступив переломний 1991 рік. Розпався Радянський Союз, республіки, які входили в його склад, в тому числі і Україна, отримали незалежність. Але разом із розпадом СРСР розпався і єдиний народногосподарський комплекс, де всі регіони були тісно пов’язані між собою невидимими економічними нитками і ще більш – тісними економічними зв’язками. Це неминуче призвело до негативних соціально-економічних наслідків в розвитку цих республік.
       Прогрес змінився регресом, якщо не сказати більше – економічним занепадом на грані катастрофи, що було характерно для 90-х років ХХ століття. Не став виключенням і наш район. Розпочався процес розпаювання землі, були реформовані, а потім збанкрутіли і поступово розпалися колгоспи і радгоспи. Люди тяжко і болісно звикали до нових економічних відносин, найбільш яскравими ознаками яких був небачений ріст цін, інфляція, девальвація національної грошової одиниці, безробіття.

          Розпочалася в районі споживча кооперація, торгівля повністю перейшла в приватні руки, припинили своє існування або ж повністю змінили форму власності більшість промислових, будівельних, транспортних та обслуговуючих підприємств райцентру. Значно сповільнилися темпи благоустрою Іванівки. Навпаки, були знищені більшість об’єктів  господарського призначення колишнього колгоспу «Радянська Україна», які були поділені між людьми у вигляді майнових паїв, а також дитячий садок «Вишенька», зона відпочинку з колесом огляду, залишився без води гордість Іванівки – центральний ставок. Але попри всі ці негативні реалії, іванівці не втрачали почуття оптимізму і віри в краще майбутнє, продовжували працювати, проводилася і певна робота по благоустрою.
       Все ж таки хотілося б відмітити і ту немалу роботу, яку проводили на благо іванівців голови Іванівської селищної ради 80-х років 20 століття – початку 21століття. Це Дереза Микола Григорович, Бараняк Василь Йосипович, Гулєй Микола Олександрович, Тіназов Олексій Дмитрович, Татевосян Сергій Аркадійович, Чмирь Олександр Вікторович. В Іванівці була закладена Алея Слави Героїв, приватними підприємцями збудовано близько 10 магазинів. Світло в кінці тунелю з`явилося, а разом з ним і відчутні позитивні зміни в житті райцентру, а особливо в питаннях благоустрою, коли восени 2015 року в ході місцевих виборів селищним головою Іванівки люди обрали Дебелого Віктора Олексійовича, який до цього на протязі 5 років працював Шотівським сільським головою. Прекрасний  і вмілий господарник, людина з яскраво вираженими організаторськими здібностями він зумів винайти необхідні фінансові можливості і мобілізувати людей на конкретні живі справи. Буквально на очах, за якихось два роки центр Іванівки невпізнанно змінився. Була реконструйована центральна площа селища, на ній побудований фонтан, введений в дію новий овочевий ринок, знову заповнений водою і зариблений ставок, встановлений купол на церкві Іоанна Богослова, благоустроєні кладовища, проведені масштабні роботи по насадженню квітів і озелененню райцентру.

                  Мов та птиця фенікс Іванівка почала відроджуватись.
        Одночасно проводилася робота по реформуванню системи місцевого самоврядування в районі ініціатором якої теж виступив В.О. Дебелий. В рамках реалізації вимог Закону України «Про добровільне обєднання територіальних громад» була проведена цілеспрямована робота по її створенню з центром в Іванівці. До Іванівської ОТГ дали згоду увійти 8 сільських рад, а саме: Новосеменівська, Новомиколаївська, Нововасилівська, Воскресенівська, Шотівська, Благодатненська, Балашовська, та Трохимівська. Вінцем цієї роботи стали перші вибори до Іванівської об’єднаної громади, які відбулися 29 жовтня 2017 року. Були обрані 26 депутатів громади, а на альтернативній основі головою Іванівської ОТГ було обрано В.О. Дебелого.
        Немає сумніву, що жителі об’єднаної територіальної громади своєю самовідданою працею впишуть нові яскраві сторінки в славну історію нашого району.

    

  

 

 

 

 

 

  Іван Іванович Попурій – житель селища Іванівка, історик за фахом.