Іванівська селищна рада
Іванівський район, Херсонська область

Історична довідка Іванівського району (сторінка в стадії наповнення)

         Іванівський район знаходиться на крайньому північному – сході  області, в 180 км від обласного центру.  Він межує з Нижньосірогозьким, Генічеським та Новотроїцьким районами Херсонської області та Мелітопольським і Якимівським районами Запорізької області.

         Найближчі міста – м. Генічеськ та м. Мелітополь Запорізької області, знаходяться на відстані 75 км, найближчий районний центр – смт Нижні Сірогози – на відстані 20 км.

Найближча залізнична станція – смт Верхні Сірогози Нижньосірогозького району – на відстані 36 км.

         По території району  проходить автомобільна дорога державного значення Одеса – Мелітополь – Новоазовськ , що дає можливість для розвитку конкретно – спроможної транспортно – логістичної  інфраструктури. Також на території району протяжністю в 30 км проходить Каховський магістральний зрошувальний канал, воду якого використовують для зрошення земель та побутових потреб. Збудовано міжрайонний водогін, який забезпечує водою населені пункти району.

         З корисних копалин в наявності є жовта глина – сировина для виготовлення паленої цегли.

         На лівобережжі  України між Дніпром і річкою Молочна рельєф являє собою степову рівнину з невеликим похилом на  південь. Саме на цій рівнині розташований Іванівський район. На десятки кілометрів простягнувся рівний степ, на якому є плоскодонні замкнуті зниження, так звані поди. Один з найбільших в Європі подів – Агайманський, площею 100 км², глибиною 20 метрів, а також Шотівський, Успенівський і Домузлянський.

         Район був утворений в 1923 році і до 1944 року входив до складу Дніпропетровської, а потім Запорізької областей.

         13 березня 1944 року від німецько – фашистських загарбників було визволено м. Херсон а вже 30 березня 1944 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про заснування Херсонської області. До її складу передали 11 районів Миколаївської та 9 районів Запорізької області, в тому числі і Іванівський.

         Площа району складає 1,1 тис.кв.км. На території району розташовані 28 населених пунктів, які об’єднані в Іванівську селищну та 14 сільських рад.

         ЗгіднО Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», в 2017 році 9 місцевих рад, а саме – Іванівська селищна,  Новосеменівська, Нововасилівська,Воскресенська, Благодатненська, БалашІвська, Трохимівська, Шотівська та Новомиколаївська добровільно об’єдналися в Іванівську об’єднану територіальну громаду (ОТГ). В жовтні 2017 року відбулися перші вибори в дану громаду, на яких були обрані її керівні органи.

         В районі проживає 14476 чоловік. Адміністративний центр району – смт Іванівка, населення якої складає 4708 чоловік. Статус селища міського типу, одержала в 1956 році.

         Іванівський район, як невід’ємна складова частина Херсонщини, має багату і різноманітну історію.  В ній, як в дзеркалі, відобразилися  славна історія нашої Батьківщини. «Диким полем» із часів сивої давнини називалася територія нашого краю. Багато істориків називали нашу місцевість «коридором народів» , саме із – за того, що це степова місцевість ідеально підходить для міграції та переселення кочових племен і давніх цивілізацій. Степовими просторами нашого району, колесили орди кіммерійців і сарматів, скіфів і готів, гунів і аварів, печенігів та половців. В середині 13 століття наші степи були  завойовані монголо – татарськими ордами і пізніше ввійшли до складу Кримського ханства, де і перебували до 1783 року, коли воно припинило своє існування і його землі були приєднані до складу Російської імперії.

      «Степ, щедро полита слов’янською кров’ю», так називав наші землі один із істориків Новоросії А.Скальковський.

     З кінця 18 століття розпочалася масштабна колонізація нашого краю. В 1807 році був заснований перший населений пункт на території району – с. Агаймани (нині с. Агаймани).

     В 1820 році державними селянами із Рубанівської волості, сіл Білозерка, Велика і Мала Лепетиха Мелітопольського уїзду був заснований нинішній районний центр – село Іванівка,  яка дістала свою назву в честь перших поселенців – Івана Братищенка, Івана Онищенка та Івана Черепахи.

      В 1830 році за ініціативи графа Бутуріна  його кріпаками – переселенцями із Харківської губернії на березі степової річки Калги було засноване село Калга (зараз Дружбівка).

         В 1862 році переселенцями із Полтавської губернії, в числі яких був і мій прадід Сидір Попурій (до речі, він помер у віці 109 років), було засноване село Шотівка. Трохи пізніше, в кінці  19 століття були засновані села Благодатне і Новосеменівка. В період сталінської аграрної реформи, з 1907 року по 1913 рік, було засновано кілька десятків хуторів. Жителі району хоробро воювали із інтервентами і білогвардійцями в роки громадянської війни, ударно працювали на будовах перших п’ятирічок, були ініціаторами створення комун і колгоспів.

       Після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз майже 6 тисяч жителів району пішли воювати на фронти війни, зі зброєю в руках захищать честь і незалежність нашої Батьківщини. 3700 із них загинули наближаючи Велику Перемогу. 19 вересня 1941 року фашистські загарбники окупували територію району, на довгі три роки встановили свій так званий «Новий порядок», який обернувся для населення поневоленням, грабунками та терорами. Лише  в Іванівці гітлерівці зруйнували МТС, маслозавод, електростанцію, школи, будинок культури, лікарню, багато житлових будинків. Економіці району було завдано збитків на суму 13,5 млн. карбованців.

     Чотири наших найбільш хоробрих земляків за ратні подвиги у роки війни були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Це уродженець села Фрунзе – Садовий Олександр Петрович, Хіміч Федір Васильович із села Новодмитрівка – Друга, Рєзнік Федір Григорович – із села квіткове та Гришин Іван Трифонович із села Новомиколаївка.

        Житель села Новосеменівка Ярута Д.І. був одним із 18 героїчних захисників висоти 224, в пам’ять про героїчний подвиг яких була написана відома фронтова пісня «На Безымянной высоте». Він був посмертно нагороджений Орденом Вітчизняної війни І – го ступеня.

       Житель села Українське Борзенко Григорій Філіпович, воїн – артилерист, пройшов фронтовими дорогами з першого до останнього дня війни, закінчив її в Берліні і єдиним із Іванівського району був учасником історичного Параду Перемоги на Красній Площі в Москві 24 червня 1945 року. В післявоєнний період більше 20 років очолював Новосеменівське сільське споживче товариство, мав як бойові, так і трудові урядові нагороди.

      Хоробро воював з ворогами на фронтах війни Полторацький  Олексій Васильович, який з 1952 по 1987 рік незмінно очолював одне з найкращих господарств району – колгосп імені Жданова (с. Дружбівка), був нагороджений Орденом Жовтневої Революції та іншими бойовими і трудовими відзнаками . 28-30 жовтня 1943 року війська 51-ої армії ІV- го Українського фронту під командуванням генерала Якова Крейзера визволили Іванівський район  від німецько – фашистських загарбників.

    В рекордно короткі терміни трудівники району відбудували зруйновані в роки війни господарства, а колгоспи, радгоспи та промислові підприємства досягли довоєнного рівня виробництва.

      В 1958 році перша жінка – тракторист  в районі, а потім бригадир тракторної бригади Домбровська Серафима Дорофіївна була нагороджена Орденом Леніна.

      В 60-70 роках ХХ століття високими темпами зміцнювалася матеріально – технічна база колгоспів і радгоспів району, активно велось будівництво об’єктів господарської сфери, в галузі тваринництва здійснювалася поглиблена, спеціалізація.

     В колгоспі «Радянська Україна» (смт Іванівка) був побудований комплекс по виробництву свинини, де утримувалося 20 тисяч свиней, в колгоспі імені Жданова (с. Дружбівка) – комплекс по виробництву качиного м’яса потужністю до 600 тонн в рік, в колгоспі імені Щорса (с. Воскресенка) – комплекс по вирощуванню  нетелів, в радгоспі «Чапаєвський» (с. Новодмитрівка – Друга) – комплекс по виробництву м’яса великої рогатої худоби до 6 тисяч тонн.

   Дедалі широкого розвитку набула переробка сільськогосподарської продукції. На Іванівському маслозаводі вироблялося масло, сметана, сир, морозиво.

     В районному центрі функціонувала харчосмакова фабрика (де випікали хліб, виробляли ковбаси, окорока, олію, солодку газовану воду). Цеха по переробці м’яса та виробництву ковбас були відкриті в колгоспах «Радянська Україна» та імені Чкалова.

      На кінець 70-х років ХХ століття в кожному колгоспі та радгоспі були побудовані власні пекарні, будинки тваринника , де сільські трудівники мали можливість отримувати весь спектр соціально – побутових послуг.

    В 1975 році був введений в дію Іванівський міжколгоспний комбікормовий завод потужністю 160 центнерів комбікорму за добу.

       Велику допомогу господарствам в сфері матеріально – технічного обслуговування сільськогосподарської техніки та підвищення родючості ґрунтів надавали рай сільгосптехніка та райсільгоспхімія.

    Потреби господарств в молодняку птиці в повній мірі задовольняло міжколгоспне інкубаторне птахівниче підприємство.

       В кожному населеному пункті району діяли комбінати побутового обслуговування, які надавали послуги по пошиву одягу, ремонту взуття та побутової техніки.

         Товарообіг торгівельної мережі по району за період з 1970 по 1980 рік склав 45,5 млн. карбованців.

        Далеко за межами району гриміла трудова слава Іванівських трудівників. В першу чергу це стосується, єдиного в районі Героя Соціалістичної Праці, який отримав це високе звання в післявоєнний період, знатного ланкового – зрошення із колгоспу імені Мічуріна (село Перштравневе) Шияна Івана Дмитровича. Він народився 16 жовтня 1934 року в селі Зоря Першотравневої сільської ради. Після закінчення у 1950 році Борисівської семирічної школи пішов навчатися на курси трактористів при Іванівській МТС, по закінчені яких отримав спеціальність механізатора широкого профілю. З 1951 по 1953 роки працював трактористом у колгоспі імені Мічуріна. З 1953 року по 1958 рік перебував на службі у лавах Радянської Армії на посаді слюсаря – монтажника, а потім командира відділення  по ремонту бронетанкової техніки. З 1956 року по 1981 рік беззмінно працював механізатором у колгоспі імені Мічуріна. В 60-х роках минулого століття він разом із напарником ввів у практику швидкісну обробку дільничних культур. При нормі 16 га землі брати Іван та Олександр Шияни обробляли за зміну по 45-50 гектарів, завдяки цьому їх імена стали відомими далеко за межами району і навіть області.

     На рахунку Івана Дмитровича багато добрих справ, як тракторист він був відомий високими швидкостями і відмінною якістю робіт в полі, як комбайнер, - один з кращих в районі .

       В період жнив Іван Дмитрович  кожен рік сідав за кермо комбайна. В 1973 році він став переможцем районного змагання, а в 1974 році намолотив 12500 центнерів зерна при нормі 10000 центнерів.

      І, Вітчизна гідно оцінила його старанність і самовідданість, в 1962 році він нагороджений Знаком «Знатний Механізатор України», в 1966 році – Орденом Трудового Червоного Прапора, в 1971 році отримує срібну медаль ВДНГ СРСР.

       За видатні успіхи, досягнуті у розвитку сільськогосподарського виробництва і виконанні п’ятирічного плану продажу державі продуктів землеробства і тваринництва, Президія Верховної Ради СРСР Указом від 08 квітня 1971 року присвоїла І.Д.Шияну звання Героя Соціалістичної Праці з врученням медалі «Золота Зірка» та Ордена Леніна.

         За результатами сільськогосподарських робіт у 1973 році І.Д.Шиян був нагороджений другим Орденом Леніна. У 70 - х  роках Іван Дмитрович показує зразки ударної праці, його агрегат значно перевищує норми виробництва, 100 – центнері врожаї кукурудзи і 1500 – центнерів коренеплодів стали нормою для очолюваного ним колективу механізаторів – зрошенців.  

        Помер Іван Дмитрович Шиян 28 лютого 1992 року на 58 році життя після тривалої хвороби.

        В 70-80 роках минулого століття по всій Херсонській області гриміло ім’я знатної доярки радгоспу «Чапаєвський», Козоріз Галини Іванівни. Вона народилася 29 лютого 1941 року в селі Полеківка Теофілівського району Хмельницької області. В березні 1950 року її сім’я переїхала на постійне проживання в село Новодмитрівка  – Друга Іванівського району Херсонської області.

      Свою  трудову діяльність вона розпочала в 14- річному віці телятницею. З 1955 року по 1994 рік працювала дояркою в радгоспі «Чапаєвський». Слава до неї прийшла в середині 70-х років, коли вона першою серед доярок району подолала 5- тисячний рубіж, по надоях молока від кожної корови. І цей високий показник вона утримувала на протязі 15 років, неодноразово становлячись переможницею обласних змагань серед доярок.

      За ударну працю нагороджена Орденом Слави І, ІІ, ІІІ ступенів.

     В цей же період далеко за межами району гриміла трудова слава хліборобів колгоспу імені Щорса. В 50-60 роки колгосп очолював кавалер двох Орденів Леніна Дереза Василь Петрович, трудову естафету в якого потім перейняла жінка – голова колгоспу Косичева Надія Яківна. В 1973 році за високі показники по виробництву і продажу державі зерна колгосп був нагороджений Перехідним Червоним Прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦКВЛКСМ. Доярка цього господарства Тишковець Єва Авдіївна була нагороджена двома Орденами Леніна, Орденами Леніна -  бригадир Островерхов Єгор Пилипович, доярка – Чайковська Ніна Павлівна, комбайнери – Васильченко І.О. та Стіна І.В.Високих успіхів в сільськогосподарському виробництві добивалися трудівники колгоспів: «Радянська Україна», який на протязі 33 років очолював Німовець Олександр Іванович, «Південне» -  32 роки головував кавалер Ордена Леніна – Поздняк Василь Григорович, імені Мічуріна – голова Лук’янов Григорій Власович, «Жовтнева Перемога» - голова Ткаченко Григорій Сергійович, імені Чкалова – голова Боровський Броніслав Віталійович, імені комісара Бахтурова – голова Філіпов Василь Григорович, імені Леніна – голова Гаврош Павло Антонович, радгоспів: «Чапаєвський» - директор Куриленко Володимир Федорович, «Агайманський» - директор Шевейко Сергій Кирилович, «Мирний» - директор Баланчук Сергій Максимович.

     В різний час Орденами Леніна були нагороджені: механізатор колгоспу імені Чкалова (с. Благодатне) Гилишев Олександр Миколайович, механізатор колгоспу імені Жданова ( с. Дружбівка) Холод Віктор Іванович, механізатор колгоспу «Південне» (с. Любимівка) Дорошенко Микола Степанович, тракторист колгоспу «Шлях Ілліча» (с. Новосеменівка) Грибков Іван Іванович та комбайнер радгоспу «Агаймнський» (с. Агаймани) Новак В.А.

      І таких прикладів трудового героїзму трудівників району можна навести багато.

    Їх естафету підхопило нове покоління героїв.  Найбільш яскравим їх представником став Герой Радянського Союзу, уродженець смт Іванівка лейтенант Кібенок Віктор Миколайович. Після закінчення пожежного училища він служив начальником караулу 1-ї воєнізованої пожежної частини Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому (охорона Чорнобильської АЕС). Разом з іншими пожежниками (Л.Телетников, В. Ігнатенко, В. Правик та ін.) брав участь у гасінні пожежі в перші години після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року. Під час гасіння отримав високу дозу опромінення, був відправлений на лікування до Москви, де і помер у 6-й клінічній лікарні. Йому посмертно було присвоєне високе звання Героя Радянського Союзу.

    Крім високого звання Героя Радянського Союзу 26 квітня 1996 року за виняткову особисту мужність і самовідданість, високий професіоналізм, проявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильській  АЕС Кібенок В.М. був посмертно нагороджений відзнакою Президента України – зіркою  «За мужність». В 2017 році його іменем була названа вулиця в смт Іванівка (колишня вулиця Леніна).

  Трудову естафету ударників виробництва другої половини ХХ століття достойно підхопило і примножило нове покоління – трудівники початку ХХІ століття. Саме завдяки їх енергії і ентузіазму продовжилося будуватись і міцніти економіка району.

   З року в рік одержують високі врожаї сільськогосподарських культур трудівники приватного сільськогосподарського підприємства «Південне». Яке на протязі 20 років очолює Тиндюк Анатолій Кузьмич. Не менш успішно і стабільно працюють трудові колективи товариств з обмеженою відповідальністю «Алеф – ЛТД», «Таврійські перспективи», «Універсал – Експо», СВК «Новосеменівський».

    На території району функціонують 106 фермерських господарств, які також вносять свій посильний внесок в розвиток агропромислового комплексу району, а також приватні підприємці, яких налічується 370 осіб.

   За роки незалежності подальшого розвитку в районі набула соціальна сфера. В районі функціонує професійний аграрний ліцей де навчається 305 учнів по спеціальностях: робітник фермерського господарства, тракторист – машиніст широкого профілю, кухар, оператор комп’ютерного набору, обліковець бухгалтерських даних.

    В Іванівській гімназії та 10 загальноосвітніх школах здобувають середню освіту 1148 учнів.

    В районі діють 11 дошкільних дитячих закладів, в яких перебувають 414 дітей.

  Поглиблювати свої професійні навики та творчі здібності учні району мають можливість в Центрі дитячої творчості, де в 29 гуртках займається 403 дитини, та в дитячо – юнацькому клубі фізичної підготовки , де в 10 секціях займається 136 дітей.

  Охорону здоров’я жителів району забезпечують Центр первинної медико – санітарної допомоги, комунальний заклад «Іванівська центральна районна лікарня», Іванівська підстанція екстреної (швидкої) медичної допомоги та 14 фельдшерсько – акушерських пунктів.

   Велика увага в районі приділяється розвитку культури. В районі функціонує 31 заклад культури, а саме: районний Будинок культури, 13 сільських будинків культури, дві районні бібліотеки – для дітей та дорослих, 14 сільських бібліотек, дитяча музична  школа.

   В сільських будинках культури працює 95 колективів художньої самодіяльності, в яких приймає участь 915 аматорів.

   Закладами культури проводиться велика робота по відтворенню та збереженню історичної і культурної спадщини на території району. Основними напрямками є забезпечення культурних потреб населення.

     В районі на обліку та під охороною перебуває 86 пам’яток історії та культури, із них: 49 – археології та 37 – історії.

   Забезпечувати свої релігійні потреби віруючі жителі району мають можливість в 19 культових спорудах.

   Для активних занять фізичною культурою і спортом в районі функціонує 1 стадіон, 19 спортивних залів, 8 тренажерних залів, 22 футбольних поля, 42 спортивні площадки.

    Історія Іванівського району багата на героїчні постаті, яскраві особистості, які внесли вагомий внесок в його соціально – економічний розвиток, примножували його славу, золотими літерами вписали свої імена та залишили свій світлий слід в пам’яті тисяч і тисяч людей.

   Про Іванівський район написано багато статей і нарисів. Значну частину свою життя присвятив вивченню та написанню історії району Дереза Павло Павлович (1920 – 2001 р.р.), людина, яку знали і шанували всі іванівці. Все його життя було нерозривно пов’язане з нашим районом. Він був надзвичайно ерудованим і професійним істориком. З 1977 року і до самої смерті він беззмінно працював директором районного історико – краєзнавчого фольклорного колективу. Він являвся автором численних історичних нарисів про Іванівку та села району, які лягли в основу фундаментальної праці про історію Іванівського району – книги «Іванівського краю історія  жива»    об’ємом в 511 сторінок, виданого Іванівською районною державною адміністрацією в 2010 році (надрукована в друкарні «Мокс» м. Мелітополя).

   Говорячи, про здобутки трудівників району його соціально – економічний розвиток, неможливо не згадати тих, хто організовано забезпечував це, виконуючи покладені на них функції адміністративно – політичного керівництва району.

   Це післявоєнні перші секретарі Іванівського району Комуністичної Партії України – Фанін Іларіон Венедиктович, Мірошніченко Олександр Олескандрович, Сковронський Олександр Станіславович, Стецько Іван Петрович, Кураков Іван Єфремович, Нікітенко Віктор Леонідович, Зобов Анатолій Васильович.

    Голови Іванівської селищної ради: Гулєй Микола Олександрович (1998 – 2002 р.р.), Татевосян Сергій Аркадійович  (2002 – 2006 р.р), Чмирь Олександр Вікторович (2006 – 2015 р.р.), Дебелий Віктор Олексійович ( 2015 р. по теперішній час).

    Голови Іванівського райвиконкому – Ткачук Олександр Семенович, Балан Віктор Юхимович та голови Іванівської районної ради – Степченков Олександр Володимирович (1998 – 2002 р.р.), Гришко Людмила Іванівна (2002-2006 р.р.), Корнієнко  Віктор Анатолійович (2010 – 2016 р.р.), Павленко Людмила Михайлівна (2016 рік по теперішній  час).

  Голови районної державної адміністрації – Зобов Анатолій Васильович (1995 – 1998 р.р.), Каністратенко Сергій Семенович ( 1999 – 2005 р.р., 2010 – 2014 р.р.), Романенко Діна Олександрівна (2005 – 2010 р.р.), Бабуцький Олександр Вікторович (2014 – 2016 р.р.), Бутенко Андрій Юрійович (2016 р.), Довбня Сергій Леонідович (2016 р. по теперішній час).

  Завдяки їх організаторським здібностям, вмінню націлити трудові колективи на виконання найскладніших завдань, соціальна сфера і інфраструктура району досягли того рівня, який дає можливість в достатній мірі забезпечувати життєві потреби наших жителів.

    Трудівники району з оптимізмом дивляться в майбутнє і немає сумнівну в тому, що в славну історію району вони впишуть нові героїчні сторінки.